МАЛОКИТАЙСЬКА «АБАБАГАЛАМАГА»

КОПАШНОВО - ОСВІТА
МАЛОКИТАЙСЬКА «АБАБАГАЛАМАГА» СЕРЕДИНО-АБО-СВІТНЯ НАМУКА

За високими горами Карпатами, в мальовничій місцині Хустського району, що на Закарпатті, з усіх сторін оточено горами, розкинулось село Копашново. Самі ж копашнівці називають своє село «малий Китай, що серед світу». Почувши про малограмотних «малокитайців», з усіх сторін світу до них стали прибувати викладачі-сіячі. Незважаючи на труднощі переходу, деякі «сіячі» благополучно дісталися середини світу. З великою любов*ю до «малокитайських» дітей стали сіяти «розумне, добре, вічне» в Копашнівській середній школі. Сіяли вони сіяли, не знати що вони насіяли і що з того вродило, та троє з них досіялись до великих недоторканих начальників над «малокитайськими» вчителями та населенням «малокитаю».
І почали появлятись грізні укази начальників. Наприклад: «З цього дня в школу ніхто не сміє входити й виходити через парадний вхід. Парадним входом до храму науки дозволено користуватись моїм замісникам та високоповажним комісіям з району, області і т.д., всі інші «малокитайські» працівники й учні повинні користуватись запасним входо-виходом». Тепер в школу ніхто не зайде грязним. При вході старші учні по-коліно в воді, а малеча по-пояс, всі чистенькі й охайні. Сталося чудо!!!
Другий указ не менш потрібний, як перший. Всі «малокитайські» вчителі на роботу повинні ходити в юбках, білих блузках, білих носочках і чорних туфлях. Ті, хто буде порушувати указ, будуть наказані:
а). доганою;
б). премією;
в). зменшенням кількості учбових годин;
г). звільненням з роботи.
Почухали потилицю «малокитайські» вчителі, подумали кого відрядити в Шотландію за юбками, та так нідочого не додумалися. Почали знову думати, шкребли потилицю до крові і на кінець прийшли до єдиного рішення:
-за заслуги перед населенням «малокитаю», учнями та викладачами «малокитайської» СШ присудити народне звання «Пердун». Директору, пану Петру – старший пердун, завучу, пані Ользі – головна пердунья, завучу, пану Василю – заслужений пердун.
Як годиться, у всіх пердунів є свої радники. В народі їх називають: наушниками, шістьорами, стукачами, дятлами і т.п.
«Малокитайці» таких радників називають просто, милозвучним словом «пердунолизи».
Пердунолизи досхочу можуть лизати пердунів так, що і перші і другі аж причмокують від задоволення. Старший пердун дуже цінить старання пердунолизів. Головних пердунолизів всього четверо. Ця четвірка підпускає до старшого пердуна нових пердунолизів тільки після того, як самі досхочу налижуться. Старший пердун безмежно вдячний своїм пердунолизам-кумам, секретарці та її чоловікові.Щоб проявити вдячність не пустим словом, він пише наказ: «За досконале вилизування старшого пердуна кумі-пердунолизиці-секретарці призначити додаткову посаду лаборанта та нагородити премією в

- 2 -
розмірі десяти премійованих «малокитайських» вчителів або в розмірі півтора премійованого пердуна. Кума- пердунолиза нагородити премією, що відповідає 15-ти премійованих «малокитайських» вчителів, або в розмірі двох премійованих пердунів. Години навчання дати по-максимуму».
Бідні пердунолизи-куми при такій нагрузці повинні знаходитись в школі майже цілодобово. Ще двоє пердунолизів - це працівники кухні. З яким задоволенням старший кухар та її помічниця, прицмокуючи, вилизують пердунів. З них можна малювати картину. Кухарі-пердунолизи стараються з усіх сил, щоб «малокитайські» учні отримували їжу як римські легіонери. Від такої їжі завжди струнка фігура й чистий розум. Організм не засмічується холестеринами. Може за таке приготування їжі, а можливо за те, що цією їжею відгодовуються поросята старшого пердуна, вийшов іще один указ: «За старанне пердунолизтво кухарок-пердунолизок нагородити кожну премією в розмірі трьох премійованих «малокитайських» вчителів, або півпердунської премії.» Старалися, лизали, та видно не долизали.
Кожний день пердунолизки-кухарки накривають «поляну» для всіх пердунів і двох старших пердунолизів. Яких тільки яств і напоїв там нема. За бенкетним столом в приємній бесіді вирішують всі проблеми: кого наказати, а кого помилувати. Інколи виникає спір, наприклад: чому кум-пердунолиз отримав вдвічі більшу премію, ніж пердунья, та через декілька хвилин все скінчилось мирно й дружно. Старший пердун ревностно відноситься до харчевні. Якщо він побачить, що хтось з «малокитайських» вчителів п*є чай за свої кровні, в нього зразу очі наливаються кров*ю, а сам починає тупотіти й кричати, що їдальня не для вчителів і нічого тут наїдати «харю». «Застукані» отримують і на педраді.
Дратують старшого пердуна й самі «малокитайські» учні. Звичайно, важко в такому віці працювати більше як на дві ставки. «Малокитайські» учні цього не розуміють і просять навчити їх чогось. Хто вимагає науки, отримує низький бал. Особливо настирливі здають нормативи або за вухо виводяться з класу. Саме любиме заняття в старшого пердуна – збирати «капусту». Еталоном «капусти» служить сорт «північно-американський», виведений в США – «дуляр». «Капусту» приносять прямо додому молоді спеціалісти. Мінімальна доставка «капусти» 1000 зелених листків сорту «дуляр». Після того старший пердун видає наказ на четвертину ставки. Видаючи наказ «капустодавальникам», старший пердун заспокоює їх: «Хоч ви і отримуєте мало уроків, та вам буде йти педагогічний стаж і будуть нараховані субсидії, доплати на газ та електрику». Так по-батьківськи старший пердун піклується про молодих спеціалістів.
Ще старший пердун дбає про факультативи. Всі факультативні заняття розділені між пердунами, пердунолизами та їхніми родинами. За це теж якась «капустина» перепаде.
Та такою величезною любов*ю до «малокитайських» учнів навіть їхні батьки не можуть похизуватися, як замісник головного пердуна – старша пердунья пані Ольга. Як щиро вона «любить» «малокитайських» учнів, уявити простому смертному «малокитайцю» важко й навіть неможливо. Щоб не залишити без своєї «любові й ласки» учнів «малокитаю», старша пердунья, будучи вагітною, навіть не взяла декретну відпустку. Дитинку поїхала народжувати аж в сусідній Міжгірський район, де народила чудову дівчинку.

- 3 -

Та із-за «любові» до «малокитайських» дітей, пердунья від дочки відмовилась і там її й залишила. Урок головна пердунья починає словами такими як і закінчує: «Стадо баранів, дебіли, ідіоти, тупорилі свині, безмозгі скоти і т.д., чому вас батьки не висикали на кропиву?». Прекрасні математичні терміни.
Важка робота у пердунів. Кожний раз треба мізкувати, щоб не пропав жодний урок. Для цього існує вироблена десятиліттями надійна радянська система. Питання в тому, на кого писати фіктивно замінені уроки. Ці уроки мають бути записані на надійного пердунолиза, щоб не вибовкав і щоб «капусту» повністю повернув. Таке можна довірити дуже близькій людині або дуже надійному й старанному пердунолизу. Ця «прекрасна» система кожний раз удосконалюється й майже ніколи не дає збій. У Р А ! ! !
Та такого винахідливого й верткого пердуна, як замісник з позакласної роботи, в нашій державі можна перелічити на пальцях однієї руки. «Капусту» збере на любому неродючому місці. Приїжджають в «малокитайську» школу якісь бідолахи-артисти, заслужений пердун-позакласник зустрічає їх з чарівною довірливою усмішкою і за декілька хвилин, без усяких документыв, укладена джентльменська угода за оренду шкільного залу. Браво!!! «Капуста» є!!!
Щоб «малокитайські» учні не думали, що новорічні подарунки є «халявою», досить заслуженому пердуну об*явити, що на святкування не виділено жодної копійки і всі дружно аплодують під чарівну посмішку пердуна. Знову «капуста» є!!! Б Р А В О!!!
Сама прекрасна пора в цього пердуна влітку, коли оздоровлюються «мало китайські» діти. Про оздоровлення можна писати багатотомні романи, неможна намилуватись його роботою, вона «зачаровує». Жодного дня його «пікап-пиріжок» не від*їжджає від кухні оздоровлення порожнім. Цей пердун добре знає свою роботу. Він пережив уже шість директорів. Бравіссімо!!! Ще «мало китайські» вчителі думають, чи не слабо оцінив свої заслуги в школі старший пердун? По виплаті премії виходить, що він всього-навсього преміював себе за 35 «малокитайських» вчителів або в розмірі шести пердунів. По його трудах він заслуговує набагато більше.
«Малокитайські» вчителі стають на коліна, б*ють чолом і слізно просять: «Виплачену їм премію з них стягнути і нею додатково преміювати пердунів, пер дунь і пердунолизів». А ще «малокитайці» щиро переживають за цю компанію, щоб ті своєю непосильною працею денно і нощно, в поті чола, не шкодуючи сил, не втратили своє дорогоцінне здоров*я. Хто тоді буде керувати?
Прошу всіх «малокитайців» висказатися і може ця компанія пердунів і пердунолизів буде по заслугах нагороджена.
… Высшая степень непорядочности, придирчивости и глупости обозначалась словом «ПЕРДУН»… Ярослав Гашек. «Похождения бравого солдата Швейка». Москва, издательство «Правда». 1979г. Стр.594.